04:56 Історія Болонського процесу | ||
| Передісторія Болонського процесу сягає 1954 року, коли у Парижі держави-члени Ради Європи підписали Європейську культурну конвенцію, в якій було наголошено на необхідності запровадження полiтики спiльних дiй, спрямованих на збереження європейської культури та заохочення її розвитку. Конвенція наголошувала на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них європейської культури. Болонський університет, найстарший університет в Європі, не випадково став ініціатором міжурядової міжнародної реформи у 1999 році. Тринадцять років до того, у 1986, цей навчальний заклад виступив із пропозицією створення Великої Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), яка була розроблена і остаточно підписана в Болоньї у 1988 році, з нагоди урочистого святкування 900-річчя Болонського університету. У цьому документі закладено важливі підвалини „автономії університетів”. Університет визначається як „хоронитель традиції європейського гуманізму” що „постійно прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні і політичні кордони і затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур”. Одним із засобів реалізації цієї програми було визначено те, що університети „стимулюють мобільність викладачів і студентів, а також запроваджують спільну політику в питаннях рівного статусу, звань і іспитів без упередженого ставлення до національних дипломів”. Відтак, мобільність і взаємовизнання дипломів, два наріжні камені Болонського процесу, було закладено у Великій Хартії університетів, до якої приєдналися більше 80 Європейських університетів. Насамкінець, важливою передумовою Болонського процесу стала Сорбонська декларація 1998 року, прийнята з нагоди урочистого святкування 800–річчя паризького університету. Декларація укладена чотирма міністрами освіти європейських країн: Франції, Німеччини, Італії і Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. Чотири міністри взяли на себе зобов’язання «просувати загальну структуру рекомендацій, спрямованих на вдосконалення зовнішнього визнання та мобільності студентів з їх подальшим працевлаштуванням”. БОЛОНЬЯ (1999)– ПРАГА (2001)– БЕРЛІН (2003)– БЕРГЕН (2005)– ЛОНДОН (2007) Болонський процес завдячує своєю назвою так званій Болонській декларації, яка була підписана 19 червня 1999 року і італійському місті міністрами вищої освіти 29 європейських країн. З цього моменту починається офіційна історія реформи, кінець якої було зафіксовано 2010 роком. У „Болонській декларації” було визначено основні цілі реформи і порядок її розвитку. Болонський процес розвивається через „програми дій”, що затверджуються на міжнародних міністерських Конференціях кожні два роки. У 2001 році така конференція відбулася у Празі (Прага 2001). Два роки потому ця практика була продовжена у Берліні (Берлін 2003), Бергені (Берген, 2005), і Лондоні (Лондон, 2007). Наступна конференція планується в Льован-ля-Ньов (Льован-ля-Ньов, 2009).
| ||
|
| ||
| Всего комментариев: 0 | |