| Главная » Файлы » Реферати » Військова справа, ДПЮ |
ВІЙСЬКОВА ДОКТРИНА УКРАЇНИ - ДОКТРИНА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
| 04.07.2011, 05:43 | |||
| "Спостерігач", № 22, лютий 1993 року Г.Ф.Костенко ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ. Україна, на моє глибоке переконання, обрала найбільш науково обгрунтований шлях розбудови власних Збройних Сил. На першому етапі (16.07.90 р. - 24.08.91 р.) Україна визначилася зі своєю державністю. На другому - (24.08.91 р. - 9.04.92 р.) - Верховна Рада України прийняла загальну концепцію оборони і створення Збройних Сил, реалізувала її в ряді базових законів з військових питань і почала розбудову власних Збройних Сил. На третьому етапі (9.04.92 р. - н.ч.) на основі загальної концепції і законів підготовано проект Військової доктрини, що нині доопрацьовується і аналізується в комісіях Верховної Ради України. На четвертому етапі слід очікувати затвердження вищим військовим керівництвом України окремих концепцій будівництва видів збройних сил і родів військ, що випливають з Військової доктрини, а на п'ятому етапі - розроблених на основі окремих концепцій програм будівництва армії і флоту. Тут варто підкреслити, що Україна не лише міцно утримує ініціативу серед держав колишнього Союзу в розробці нормативної бази з оборонних питань, але і є першою в історії військового будівництва, яка перш ніж зарахувати першого солдата до власних Збройних Сил (3.01.92 р.), попередньо ухвалила закон про його соціальний захист (20.12.91 р.). Це стало можливим тому, що з вересня 1991 р. військові вчені України працюють у принципово нових якісних умовах - вони перестали займатися апологетикою вже прийнятих рішень і висловлювань керівників, а змогли з повною віддачею реалізувати своє основне призначення - на підставі досягнень сучасної військової науки готувати висновки і рекомендації для прийняття рішень. Якби не агонізуюча касатонівщина, результати військового будівництва були би помітними більш рельєфно. Перебуваючи на третьому етапі військового будівництва, важливо бачити принципово нове явище у військовій політиці провідних індустріально розвинених держав: повномасштабне вирішення проблеми національної безпеки і її основної складової - військової безпеки. Тут слід засвоїти висновки наших істориків про те, що Україна уже двічі - в XVII столітті й на початку XX-го - не змогла здобути справжньої незалежності лише тому, що не вдалося забезпечити національну безпеку. Чи відповідає проект Військової доктрини України поточному моменту і чи виражені в ньому уроки власної історії? Перш ніж, чекати відповіді на це питання хочу привернути увагу читачів до наступного. ДОВІДКА. Оскільки військова доктрина - документ державного значення і конституційного рівня, враховуючи, що вона є доктриною держави, а не її збройних сил, проект Військової доктрини України розроблявся в режимі повної гласності для всіх, кому доведеться реалізовувати її на практиці. З цієї причини проект привернув до себе значну увагу військових і цивільних фахівців, а також зумовив чимало публікацій в засобах масової інформації. За усього розмаїття думок, в публікаціях виокремлюється ряд авторів, які, не володіючи предметом розмови, але, стараючись підняти свій політичний статус, викривляють поняття національної безпеки, проводять надумане порівняння проекту нашої доктрини з "доктриною" колишнього Союзу, демонструють правовий нігілізм. Так, приміром, депутат Львівської обласної Ради народних депутатів полковник В.Лазоркін в газеті "Армія України" від 15.09.92 р. опублікував альтернативний проект військової доктрини, в якому пропонує настанови на створення, непередбачених Законами України, стратегічних сил стримування і сил територіальної оборони. Читачу в таких публікаціях розібратися дуже складно. В зв'язку з цим, вважаю своїм обов'язком внести ясність з ряду питань. По-перше, в міжнародній практиці прийнято і закріплено в ряді багатосторонніх (двосторонніх) угод визначення поняття "національна безпека", розроблене Фондом міжнародної безпеки при ЮНЕСКО. Згідно цього визначення національна безпека - стан суспільства при якому сукупність державних громадських гарантій, забезпечує його стійкий розвиток, захист базових інтересів нації, джерел її духовного і матеріального благополуччя від зовнішньої і внутрішньої загрози. (При цьому під нацією мається на увазі народ конкретної держави). Для підтримання такого стану держава створює систему забезпечення національної безпеки. Оскільки сукупність гарантій досягається комплексним використанням економічного, науково-технічного, військового та інформаційного потенціалів держави, то в спрощеному вигляді система забезпечення національної безпеки складається з чотирьох підсистем, кожна з яких наділена відповідними функціями. Підсистема військової безпеки становить собою військову організацію держави, що має потенційну спроможність засобами збройної боротьби завдати агресору недопустимих для нього збитків. По друге, в колишньому Союзі військова доктрина, як офіційно прийнятий і юридично оформлений документ ніколи не існував. 1987яр. було прийнято лише політичний розділ військової доктрини країн-учасниць Варшавського договору. Щоправда, 1990яр. журнал "Военная мысль" опублікував проект військової доктрини СРСР, але з огляду на слабкий військово-теоретичний рівень, ця публікація зазнавала жорсткої критики і нині не розглядається серйозними дослідниками. Тому порівняння проекту Військової доктрини України з неіснуючою військовою доктриною колишнього Союзу виглядає досить анекдотично. По-третє, нині в Російській Федерації є два проекти військової доктрини: основний - розроблений Генеральним штабом Росії приналежно до СНД і альтернативний - розроблений військовими вченими для Росії. Жодного проекту ще не розглянуто Верховною Радою Російської Федерації і здійснювати її порівняльний аналіз з проектом Військової доктрини України надто поспішно. По-четверте, коаліційна військова доктрина Північноатлантичного союзу (НАТО) 1991 р., національна військова стратегія США (читай - військова доктрина 1992яр.), основний і альтернативний проекти військової доктрини Російської Федерації носять яскраво виражений характер національної безпеки при всій різноманітності підходів до розробки цієї проблеми. По-п'яте, при підготовці проекту Військової доктрини України було враховано пропозиції й рекомендації військового керівництва України та великої групи військових учених, які мають різні предмети наукових зацікавлень. В ході обговорення підготованого проекту від народних депутатів України надійшло понад 130 рекомендацій, а також альтернативний варіант народного депутата України генерал-полковника професора В.К. Стрельникова. З огляду на лаконічність альтернативного варіанту, він практично цілком увійшов до основного проекту Військової доктрини України. По-шосте, системний аналіз загальної концепції розбудови Збройних Сил і законів України з військових питань з цілковитою визначеністю дозволяє стверджувати, що для забезпечення своєї військової безпеки, як основної складової національної безпеки, Україна створює "власні" Збройні Сили з "сучасними" принципами їх комплектування, навчання і виховання, з "централізованим" керівництвом і єдиними поглядами на їх застосування. Концентрованим вираженням цих установок є Військова доктрина. Змінити її основний зміст можна лише змінивши закони, з яких вона випливає, але ніяк не навпаки. Прагнення вплинути на зміст законів у спосіб прийняття військової доктрини, що їм суперечить, свідчать про низьку правову культуру авторів, які публікують такі ідеї. По-сьоме, особливості оборони території України полягають у високій щільності населення і підвищеній концентрації потенційно небезпечних об'єктів. Широко відомі наслідки подій в Муслюмово (Челябінська обл.), Бхопалі (Індія) і Чорнобилі переконливо доводять, що забезпечення військової безпеки України можливе лише в рамках системи забезпечення національної безпеки нашої молодої держави. ОСОБЛИВОСТІ Геостратегічне розміщення України, специфіка організації оборони її території, повітряного й морського простору, глибокі перетворення, здійснювані в країні, відбулися на змісті факторів, які визначають першу Військову доктрину України за формою й змістом. Вперше імператив самозбереження ускладнив завдання національної військової думки - поряд з наукою перемагати - вміти запобігати війні. Поміркуйте самі. Перше. В колишньому Союзі військова доктрина не могла бути прийнята на тій підставі, що її політичні установки щоразу перекраювалися під нового лідера і його висловлювання. Відсутність подібної практики в нашій державі уможливило знайти нову форму доктрини, структурними елементами якої є військово-політичний, військово-технічний і військово-економічний розділи, що дає змогу торкнутися всіх сторін діяльності нашої молодої держави в галузі забезпечення власної військової безпеки. Друге. Якщо порівняти підходи до військового будівництва колишнього Союзу і України, то можна побачити явну суперечність в оборонній практиці радянської держави: в політиці проголошувалося неприпустимість війни, а в техніці надавався пріоритет наступальним системам. І як наслідок - недовіра до політики Союзу і гонка озброєнь, яка призвела до зубожіння власного народу. В проекті Військової доктрини України усунено усякий дуалізм - установки і завдання кожного наступного розділу логічно випливають із попередніх. Ніколи, в жодному офіційно прийнятому документі на території колишнього Союзу так однозначно не ставилося запобігання війні в якості головного завдання, як це зроблено в проекті Військової доктрини України. Третє. За своїм змістом проект Військової доктрини відповідає на два питання, фундаментальних для будь-якої держави, яка стала на шлях самостійного розвитку: як запобігти війні? і як будувати власні Збройні Сили? Тобто доктрина виходить за рамки забезпечення військової безпеки нашої країни і якщо буде схвалена Верховною Радою України, то ми з вами станемо свідками того, як на території колишнього Союзу буде вперше прийнято військову доктрину, яка має характер національної безпеки. Певна річ, особливості й новизну не можна зводити лише до викладених вище аспектів. Вони значно різноманітніші й ширші. Проте, слід підкреслити, що об'єктивний аналіз військово-політичних, військово-технічних, військово-економічних реалій, облік законів збройної боротьби і засад військового мистецтва дало змогу підготувати проект працюючої військової доктрини. ЗМІСТ Не дублюючи закони України з військових питань, проект військової доктрини містить сукупність установок з організації і забезпечення безпеки держави від зовнішніх військових посягань комплексом політичних, військових і економічних заходів. При цьому військове будівництво в Україні ведеться в інтересах власного захисту за умов виконання міжнародних договірних зобов'язань. Установки, які відбивають завдання держави в запобіганні війни, викладено в першому розділі проекту Військової доктрини України, і містять в собі елементи військової політики й військової стратегії. Відповідаючи на першочергове питання будь-якої військової доктрини - для чого потрібні державі власні збройні сили? - Україні вони необхідні для забезпечення військової безпеки, - проект Військової доктрини України орієнтує державу і її Збройні Сили на підготовку до оборони, а не для військових нападів на інші країни. При цьому оголошується відсутність територіальних претензій до інших держав і жоден народ не розглядається як противник. Залишаючись послідовним у цьому питанні, проектом доктрини передбачається заборона виробництва і застосування військами (силами) зброї масового знищення, регламентується початок військових дій лише з моменту військової агресії. Завдання запобігання війні не нове - воно завжди стояло перед миролюбними державами і означало завчасне усунення небезпеки розв'язання війни. Спроби вирішити це завдання лише військовими засобами - у спосіб залякування потенційного агресора своєю військовою могутністю - успіху не мали і вели до виснаження мілітаризованої економіки і зубожіння народу. У зв'язку з цим проект військової доктрини, щоби не спровокувати проти України агресивні дії, дає установку на заборону пропаганди війни і втручання у внутрішні справи інших держав, на вирішення всіх міждержавних суперечностей політичними засобами при взаємному врахуванні інтересів військової безпеки інших держав, на суворе дотримання цілісності своєї території і на повагу незалежності будь-якої держави. Оголошуючи мету військового будівництва і можливості власних Збройних Сил, проект Військової доктрини чітко визначає джерела зовнішньої військової небезпеки. Вони полягають в існуванні значної кількості держав з різними інтересами, що породжує економічні, політичні, соціальні й національно-етнічні суперечності, про існування яких свідчить постійна наявність зон підвищеної військової напруги, а також будівництво рядом держав власних збройних сил, які володіють значним наступальним потенціалом. Враховуючи наявність джерел зовнішньої військової небезпеки, проектом військової доктрини не передбачається суперництва з іншими державами за військову перевагу, а дається установка на створення військового потенціалу на рівні оборонної достатності. Торкаючись характеру можливої війни, проект розглядає ядерну війну як самознищення і в цьому зв'язку дає орієнтир на можливу появу зброї, побудованої на нових фізичних принципах, здатних змінити не лише способи бойових дій, а й характер війни в цілому. Враховуючи закони збройної боротьби, дотримуючись принципів військового мистецтва, а також беручи до уваги, що військова безпека складається з космічної, повітряної, наземної і морської безпеки, проект військової доктрини в другому розділі передбачає наявність у Збройних Силах повного комплексу органів управління, з'єднань і частин, наділених відповідними функціями. В цьому розділі поставлено головне оборонне завдання, яке полягає в підтриманні військового потенціалу, який забезпечує здатність Збройних Сил виконувати своє призначення за будь яких умов. Але необхідність підвищення військового потенціалу зовсім не означає установки на їх кількісне зростання. Мова йде про якісні параметри, які з чистої теорії переведені в площину практичної реалізації. До Збройних Сил України ставлять якісні вимоги: боєздатність, бойова ефективність, керованість, мобільність, інформованість, готовність відбити збройну агресію за будь-яких умов, з будь-якого напрямку. Реалізація на практиці якісних параметрів дасть змогу не лише мати сучасну армію, але й дозволить їй відігравати могутню стримуючу роль і брати участь у вирішенні завдань запобігання війні. Доречно зауважити, що індустріально розвинені держави згодилися йти на скорочення військ і озброєння тому, що вивільнені при цьому засоби дають їм змогу фінансувати програми створення найновіших систем озброєнь, здатних підвищити військовий потенціал до рівня вищого, ніж до скорочення. Ось чому викладені в проекті Військової доктрини якісні параметри будівництва армії і флоту сприяють практичній реалізації оборонної достатності. Бойовий і кількісний склад армії і флоту, а також об'єм їх мобілізаційних ресурсів установлюється в інтересах виконання головного оборонного завдання. В проекті доктрини не дається і не може бути даний їх кількісний склад, бо кількісні параметри збройних сил змінюються в залежності від військово-політичної обстановки, якості озброєння і можливості економіки. У проекті не йдеться про одноактне створення власних Збройних Сил. Доктринні установки передбачають їх тривале функціонування, що знайшло своє вираження в постановці завдань з підготовки національних військових кадрів, мобілізаційних ресурсів і оборонної промисловості. В доктрині даються установки на розробку єдиної військово-технічної політики і програм розвитку сучасних систем озброєнь, на підвищення мобілізаційної готовності економіки і ефективності системи військового управління в мирний і військовий час. Оборонна спрямованість розбудови армії і флоту регламентує Збройним Силам не лише готуватися до ведення оборонних дій, але й у мирний час виконати ряд підготовчих заходів: здійснювати постійну розвідку, нести бойове чергування (бойову службу), відпрацювати прийоми оборони і контрнаступу. Необхідно зазначити, що навмисна оборона вже успішно вирішувалася. Так, в літній кампанії 1943 р. оборона в стратегічному масштабі обумовила вирішальний перелом в ході Великої Вітчизняної війни. Але оборона не абсолютизується доктриною. Збройним Силам може бути надане право на застосування всіх форм і способів військових дій для виконання свого конституційного обов'язку. Військово-економічні питання запобігання війні і будівництва власних Збройних Сил викладено в третьому розділі проекту Військової доктрини. Тут дано установку на фінансування армії і флоту лише з державного бюджету, а в інтересах виконання основного оборонного завдання і будівництва Збройних Сил із врахуванням якісних параметрів, пріоритетним фінансуванням, ви користуватимуться цільові перспективні програми, які передбачатимуть розробку високоточних систем та інших видів бойової техніки з потрібною мобільністю, малогабаритністю й значним запасом експлуатаційного ресурсу. При цьому проектом Військової доктрини передбачається залучення до всіх видів забезпечення власних Збройних Сил як державних, так і приватних підприємств. ПІДСУМОК Значення військової доктрини України, в такому вигляді, в якому її підготовано для прийняття, виходить за рамки свого прямого призначення. Це знаходить своє вираження в тому, що народ України і особовий склад Збройних Сил можуть засвоїти свої завдання в галузі зміцнення обороноздатності нашої молодої держави. Відкрите викладення положень доктрини ставить до відома світового співтовариства суть військової політики України і, водночас, служить попередженням можливому агресору про невідворотність відплати в разі нападу на Україну. Таким чином, проект Військової доктрини України має характер національної безпеки, містить установки на навмисну оборону і не суперечить принципам європейської й міжнародної безпеки. Полковник Георгій Костенко, кандидат військових наук, заступник начальника центру оперативно-стратегічних досліджень Головного штабу, дійсний член Української Академії оригінальних ідей. Джерело: ucipr.kiev.ua.
| |||
| Просмотров: 2529 | Загрузок: 0 | | |||
| Всего комментариев: 0 | |