|
Опорний конспект з курсу “Теорія держави і права”.
|
|
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 17:47 | Сообщение # 1 |
 Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| § 1. Теорія права і держави в системі юридичних наук.
Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.
Весь комплекс юридичних наук, за досить устояною в науці схемою, поділяється на три великі групи: фундаментальні історико-теоретичні, галузеві і спеціальні юридичні науки. Діюча в даний час класифікація юридичних наук, передбачає наступні розділи:
1) теорія й історія держави і права, історія політичних і правових навчань; 2) державне право і керування, державне будівництво, адміністративне право, фінансове право; 3) цивільне право, сімейне право, цивільний процес, міжнародне приватне право; 4) господарське право, арбітражний процес; 5) трудове право, право соціального забезпечення; 6) сільськогосподарське право, земельне, водне, лісове і гірське право, екологічне право; 7) кримінальне право і кримінологія, виправно-трудове право; 8) кримінальний процес і криміналістика; 9) міжнародне право; 10) судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатура.
Тут окремі науки зведені в групи по деяких родових ознаках.
Існують й інші класифікації, що так чи інакше мають сліди швидко мінливого часу чи суб'єктивних представлень авторів. Деякі з них, наприклад, включають в історико-юридичний цикл римське і мусульманське право, а господарсько-правовий цикл (господарське право, земельне право, трудове право й ін.) відокремлюють від цивільно-правового циклу (цивільне право, сімейне право й ін.). Тут немає особливої необхідності приводити різні точки зору. Ясно одне: ніякі детальні підрозділи юридичних наук не зможуть адекватно відбити швидко мінливу, динамічну картину сучасного життя, для якої характерно не тільки виділення наукових напрямків, але і становлення галузей, підгалузей права, комплексних галузевих утворень і в той же час відпадання і самоліквідація інших напрямків галузевої юридичної науки. Справді, спеціалізація наукового знання, розвиток тих чи інших процесів викликали до життя такі галузі, як космічне, атомне, комп'ютерне право. Неблагополучне положення з охороною навколишнього середовища змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного, природоохоронного права. Політична лінія, спрямована на розвиток ринкових відносин, спонукує юристів займатися комерційним, податковим, біржовим правом і т.п. Поява нових чи ускладнення правових явищ, що існували, (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація і т.д.), нових суб'єктів права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури і т.д.), розширення сфери цивільного обороту, збільшення прав громадян і т.п. привертають увагу правознавців, юристів-практиків і стимулюють проведення наукових вишукувань і поява на дереві юридичного знання нових галузей-напрямків.
Галузеві і спеціальні юридичні науки займаються дослідженням, як правило, якої-небудь однієї області, чи напрямків сфери державного чи правового життя. На відміну від них теорія права і держави займається загальними специфічними закономірностями розвитку права і держави. Теорія права і держави виступає своєрідним резервуаром, у який можуть “занурюватися” чи знову “спливати” деякі юридичні дисципліни загального чи “стикового” характеру. Так, філософські, політичні і соціологічні аспекти пізнання загальних закономірностей права і держави в радянський період були інтегровані в єдиній науці — теорії держави і права. Однак останнім часом з'являються підстави для виділення з цієї загальної основи самостійних дисциплін: політичної науки, філософії права, соціології права, енциклопедії права.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 17:47 | Сообщение # 2 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси. Сама “логіка справи” виділяє загальну теорію права і держави в системі юридичних наук як самостійну наукову галузь знання, тому що в реальному житті діють об'єктивні державно-правові закономірності, найбільш істотні їхні зв'язки і відносини, що виступають загальним, властивим усім явищам даного роду. Без їхнього пізнання неможливо глибоке засвоєння всього того, що вивчають галузеві і спеціальні юридичні науки. Так, без загального наукового поняття сутності, змісти і форми права, галузі й інституту права, системи і систематики правил, норми права і правовідносини і т.п. жодна галузь юридичної науки не зможе ефективно розвиватися, розраховуючи на соціально значимі результати. Без знання загальних питань правомірного поводження, правопорушень і юридичної відповідальності і законності не можна сподіватися на успіх у боротьбі зі злочинністю, особливо з її найбільш складними й організованими формами. Без фундаментальних понять про сутність і її прояви, змісті і формах держави, його структурі, соціальній ролі і призначенні неможливо з'ясувати особливості держав різних історичних типів, різних етапів свого розвитку, сформулювати задачі і напрямки формування основ демократичної соціальної правової держави і т.д.
Загальна теорія права і держави стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук виступає наукою узагальнюючої, що має керівне, направляюче, методологічне значення. Вона потрібна для розробки спеціальних, досить вузьких проблем, що коштують перед галузевими і спеціальними юридичними науками. Загальна теорія права і держави узагальнює, синтезує і систематизує висновки галузевого знання, включаючи їх в арсенал власних наукових ідей. Це не означає, що висновки теорії зводяться до сукупності останніх.
Підмічено, що будь-яка теорія несе в собі методологічне навантаження, тим більшу, ніж вище рівень теорії. Це з усією переконливістю відноситься до теорії права і держави, тому що остання виступає не як механічний підсумок знань, накопичених приватними науками. Державно-правова теорія зв'язана з практикою не тільки через галузеві і спеціальні дисципліни, а й безпосередньо. При цьому, якщо галузеві науки роблять упор на сучасну державну практику, на діюче право, то загальна теорія права і держави аж ніяк не обмежена в просторі і в часі у своїх дослідженнях. Тому інтеграція даних усіх юридичних наук приводить до їхнього взаємного збагачення, а картина державно-правової дійсності стає більш вірної і цілісною. У кінцевому рахунку рішення численних проблем юридичної практики, реформування суспільних відносин, забезпечення законності дій різноманітних суб'єктів права, удосконалювання роботи механізму правового регулювання — а видимо, у цьому і складається задача будь-якої науки — одержують адекватне, об'єктивно-наукове обґрунтування.
Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наука про закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 17:48 | Сообщение # 3 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| § 2. Громадська організація і основи нормативного регулювання в первісному суспільстві.
Для кожного суспільства характерна визначена система підпорядкування між людьми (соціальна влада) і регулювання їхнього поводження за допомогою загальних правил (соціальних норм). Відмітною рисою суспільної влади і норм первіснообщинного ладу є те, що вони виражали і забезпечували єдність співтовариства людей, обумовлена суворою економічною необхідністю. Знаряддя праці були примітивні, продуктивність праці — низька, і для людей не було іншого виходу, як жити спільно — групами, родом, плем'ям, спільно мати і використовувати засобу виробництва. Це спричиняло необхідність суспільної власності на засоби виробництва і розподілу продуктів праці на засадах рівності.
Суспільна влада первісного суспільства характеризувалася низкою рис.
По-перше, основою організації суспільства був рід (родова громада) - об'єднання людей по дійсному чи умовному кровному спорідненню, а також спільності майна і праці. Кожен рід виступав у якості самостійної господарської одиниці. Роди поєднувалися в племена чи об‘єднання племен.
По-друге, соціальна влада будувалася на засадах первісної демократії, суспільного самоврядування і спиралася на авторитет, повагу, традиції. Органами влади виступали родові збори, тобто збори всіх дорослих членів роду, і старійшини. Деякі функції влади виконували воєначальники. Загальними справами племені керувала рада, утворена зі старійшин і воєначальників родів.
По-третє, соціальна влада була єдиною, тому що роду властива взаємодопомога; усередині родової організації не було груп із протилежними інтересами, і тому всі питання врівноважувалися порівняно легко, без конфліктів.
Правилами поводження людей у первісному суспільстві були звичаї - історично сформовані норми поводження, що ввійшли в звичку в результаті багаторазового застосування протягом тривалого часу. Вони регулювали працю, побут членів роду, сімейні відносини і т.д. Одночасно це були і норми організації громадського життя, і норми первісної моралі, і норми релігії, зв'язані з відправленням обрядів, ритуалів.
Для соціальних норм первіснообщинного ладу характерно те, що вони були продиктовані економічною необхідністю, виражали інтереси всіх членів первісного суспільства, існували у свідомості і поводженні людей, не передбачали чіткого розподілу на права й обов'язки, їхнє виконання забезпечувалося в основному звичкою.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 17:49 | Сообщение # 4 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| § 3. Виникнення (походження) держави.
Питання про походження або виникнення держави можна розглядати з двох позицій. По-перше, яким чином в умовах родового суспільства зародилась держава? По-друге, яким чином в останні століття і в сучасний період виникають нові держави? Умови виникнення держави в останні століття відомі, оскільки збереглись історичні джерела виникнення таких держав. Їх можна проаналізувати щодо виникнення нових суверенних держав після розпаду Радянського Союзу, в тому числі і виникнення України.
Більш складніше питання — виникнення держави в “доісторичний” період, в умовах родового суспільства, оскільки дуже мало збереглось письмових джерел, де пояснюються причини і умови її виникнення. В зв'язку з цим (та з інших причин) в науці виникло декілька теорій про історичне походження держави. До таких теорій (концепцій) відносяться: теологічна (божественна), космічна, договірна, патріархальна, патримоніальна, завоювання (насильства), соціально-економічна або класова.
Однією з найдавніших теорій є теологічна або теорія божественного походження держави. Її суть зводиться до того, що держава виникла по Божій волі, або визначена людині Богом. Підтвердження цієї теорії ми можемо знайти в Біблії (Старий Заповіт), де говориться про виникнення держави в Стародавньому Ізраїлі, коли Мойсей виводив євреїв з Єгипту. Ця теорія мала успіх у стародавньому світі: в країнах Далекого Сходу, в Єгипті, Вавилоні, Сирії та інших.
Другою теорією є договірна теорія про походження держави, яка є складовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). Суть цієї концепції зводиться до того, що держава і право виникли із людських угод, що вони створені по волі людей шляхом суспільного договору для захисту власності, життя і свободи людей. Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за державну владу і вони прийшли до компромісу — угоди.
Третя — патріархальна теорія виводить походження держави від сім'ї, яка шляхом розвитку переходить в рід, від роду до племені, до об'єднання племен і до виникнення народності, як союзу племен. Державна влада поступово виростає від влади батька в сім'ї до влади Ради старійшин племені і досягає влади князя, короля або вождя.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 17:49 | Сообщение # 5 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| Четвертою теорією є теорія “завоювання” або насильства. Її суть зводиться до того, що держава виникла в результаті насильства і завоювання одного племені іншим, одного народу іншим. Вона розглядається як панування сильного над слабким. Ця теорія розкриває зовнішні, політичні фактори виникнення держави, але упускає соціальні причини виникнення держави.
Найбільш розповсюдженою теорією виникнення держави є соціально-економічна або класова (марксистська) теорія. Вона пояснює причини розпаду родового суспільства виникненням моногамної сім'ї, великими суспільними поділами праці, переходом від родової (колективної) власності до приватної власності, а також виникненням протилежних антагоністичних класів. З виникненням антагоністичних класів і соціальних груп родове суспільство (Рада старійшин) уже не могли регулювати відносини між цими класами і соціальними групами. В зв'язку із цим необхідна була нова організація влади — державна влада та її апарат, чиновники, для яких управління і примус були основною діяльністю або єдиною. Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгельса “Походження сім'ї, приватної власності і держави” на узагальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародавньому Римі і в германців. Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних антагоністичних класів.
В останні десятиліття розробляється космічна теорія виникнення держави. Її суть зводиться до того, що держава виникла і була рекомендована іншими космічними цивілізаціями як вища організація управління суспільством. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації.
З усіх цих теорій найбільш обґрунтована соціально-економічна теорія походження держави, оскільки розглядає соціальні і економічні причини виникнення держави, а також частково політичні фактори. Ця теорія виходить із внутрішніх факторів, але майже не враховує зовнішніх факторів, які впливали на виникнення держави. До виникнення держави необхідно підходити з різних позицій, розглядати як внутрішні, так і зовнішні фактори, як причини, так і умови виникнення держави, а також політичні, економічні, соціальні і природні фактори, які впливали на виникнення держави.
Питання про виникнення права потрібно також розглядати з двох позицій: права, яке створене державою, і права, як природного соціального явища. Виникнення права, як загальних правил поведінки, не можна відривати від соціально-економічних і політичних факторів життя суспільства. Воно виникає як природне право членів суспільства, сім'ї, роду, племені і існує в формі суб'єктивних прав і обов'язків, в формі правових звичаїв, які мають моральний, релігійний, економічний і політичний зміст. З виникненням держави багато правових звичаїв було пристосовано чи санкціоновано нею і вони стали офіційними нормами права і законами. Крім того, держава сама почала видавати нові нормативно-правові акти і закони для регулювання нових суспільних відносин.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:06 | Сообщение # 6 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| § 4. Поняття держави, основні ознаки.
Термін “держава” ми зустрічаємо дуже часто в засобах масової інформації та побуті. Протягом тривалого історичного періоду не було наукового визначення цього поняття і його зміст часто мінявся. Наприклад, французький король Людовік XIV ототожнював державу із своєю верховною владою і говорив, що “держава — це я”. Він мав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владу одного монарха з державою не можна. В колишньому СРСР вживався термін (лозунг): “Держава — це ми”. Державу ототожнювали з усім народом. Хоча народ і громадяни дуже тісно пов'язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В.І.Ленін ототожнював державу з машиною для придушення одного класу іншим. Для певних історичних періодів такі порівняння можливі, особливо коли існують авторитарні або диктаторські режими. В даних порівняннях виражається суть держави, а не її поняття і визначення.
Науковий підхід до визначення поняття держави, як і будь-якого іншого поняття, вимагає відмежувати одне поняття від іншого або від аналогічних соціальних явищ. Такими аналогічними або близькими соціальними явищами є родове і громадянське суспільство, політичні партії, релігійні і громадські організації, колонії, напівколонії, домініони, мафіозні організації.
Держава від усіх цих соціальних явищ відрізняється такими найбільш важливими ознаками: 1) особливим апаратом публічної влади; 2) територіальною ознакою; 3) суверенітетом публічної влади; 4) наявністю законів, які видає держава; 5) стягуванням податків, правом взяття кредитів і позик.
1. В родовому суспільстві не було особливого апарату публічної влади, оскільки управління здійснювалось всіма членами роду або Радою старійшин на громадських засадах. Влада в родовому суспільстві має соціальний характер, а з виникненням держави вона набуває політичного характеру. Апарат публічної влади відрізняється і від суб'єктів громадянського суспільства. Робота в державному апараті є основною, а в багатьох випадках і єдиною. Держава є ядром політичної системи суспільства і виступає від мені всього населення або панівного класу чи соціальної групи. Публічна влада має свою систему державних органів, які складаються історично і мають свої особливості. В своїй сукупності вони виступають як особлива політична організація народу, панівного класу або соціальної групи, яка використовує її для задоволення своїх потреб і інтересів або інтересів народу. Держава виступає і як суб'єкт міжнародних відносин від імені всього суспільства або народу. Апарат публічної влади складається із апарату управління і апарату примусу. До апарату управління відносяться законодавча і виконавча влада: парламент, Президент і його апарат, Кабінет Міністрів, міністерства і відомства, місцеві держадміністрації тощо. До апарату примусу відносяться армія, поліція (міліція), суди, прокуратура, виправно-трудові колонії тощо.
Наявність в суспільстві особливого апарату публічної влади є головною ознакою держави. Ця ознака дуже тісно пов’язана з іншими ознаками.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:06 | Сообщение # 7 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| 2. Другою ознакою держави є наявність території. Територія держави визначається її кордонами. В територію держави входить суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря в межах 12-мильнсй зони (20 км) — територіальні води, континентальний шельф, повітряний простір в межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські та військові морські і повітряні судна, літаки і космічні апарати.
Держава закріплює своє населення за певними територіями, встановлює певний режим проживання і пересування в межах території, а також виїзд за кордон, в інші держави. Державна влада розповсюджується на всіх громадян і на всю територію держави Із цими двома ознаками пов'язаний інститут громадянства або підданства, залежно від форми правління. Громадянство — це політико-правова приналежність особи до певної держави.
Територія держави може мати постійний і відносно тимчасовий характер. Без цієї ознаки не може існувати держава, оскільки вся територія є власністю всієї держави, матеріальною базою розвитку суспільства. Без території держава не може бути суб'єктом міжнародних відносин.
3. Третьою ознакою держави є її суверенітет. Ця ознака також дуже тісно пов'язана з іншими ознаками. Суверенітет держави означає, що державна влада — єдина в межах своєї території, не залежить від інших політичних влад всередині країни і особливо від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада (найвищі органи) може вільно приймати ті чи інші рішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За цією ознакою держава відрізняється від колоній, напівколоній, домініонів тощо.
4. Держава і суспільство не можуть функціонувати і розвиватись, якщо немає законів. Тільки держава має право видавати закони, які є загальнообов'язковими для всіх громадян і посадових осіб на всій території. Закони направлені на регулювання і охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин і соціальних цінностей суспільства. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи. Таких законів не мають права видавати інші суб'єкти політичної системи і громадянського суспільства. Законодавство є складовою частиною механізму функціонування всієї держави і суспільства.
5. Держава на відміну від інших суб'єктів суспільних відносин і родового суспільства стягує податки зі своїх громадян, підприємств і організацій, що знаходяться на її території. Крім того, держава бере займи і кредити Податки і займи йдуть на утримання державного апарату, бюджетних організацій і розвиток загальнонародних соціально-економічних і політичних програм: будівництво електростанцій, доріг тощо.
Крім того, держава має свою фінансову систему та гроші, без яких не може нормально функціонувати держава і суспільство; державну мову; національну культуру; державні символи — герб, прапор, гімн.
Отже, держава — це особлива політична організація публічної влади, яка має свою територію, суверенітет, видає закони, стягує податки з метою нормального функціонування суспільства, виступає як суб'єкт міжнародних відносин і виражає інтереси всього народу чи панівного класу (соціальних груп).
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:07 | Сообщение # 8 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| §5. Механізм держави і його структура.
Механізмом держави, як правило, вважається система органів державної влади (апарат держави) та інших основних інститутів держави. До механізму держави, поряд з органами державної влади, належать також громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова і банківська системи, Збройні Сили та інші військові формування держави, державні символи тощо.
Таке розуміння механізму держави взагалі і української держави зокрема не викликає заперечення. Варто лише додатково наголосити на системності підходу до цього явища.
Механізм держави — це система органів і організацій та інших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну та інші.
До організаційно-політичної основи держави, тобто до її політичного механізму належать насамперед: органи державної влади, територія держави, Збройні Сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави.
До організаційно-економічної основи держави, тобто до її економічного механізму належать передусім: бюджетна, грошова і банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави.
До соціальної (організаційно-соціальної) основи держави, тобто до її соціального механізму належать переважно: громадянство, а також державні соціальні системи: охорони здоров'я, соціального захисту тощо.
До організаційно-культурної (духовної) основи держави, тобто до її культурного (духовного) механізму відносяться насамперед: державна мова, державні системи освіти, виховання, науки, культури тощо.
Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади.
Систему органів державної влади, за Конституцією країни, складають: 1. Орган законодавчої влади. 2. Глава держави. 3. Органи виконавчої влади. 4. Органи судової влади. 5. Інші органи держави.
Органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).
Главою держави є Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Він призначає Прем'єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра (ст. 106). Кабінет Міністрів є відповідальним перед Президентом та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді.
Органи виконавчої влади, за Конституцією, - становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації. Ці органи (органи виконавчої влади) є, образно кажучи, "хребтом" держави і державної влади. Якщо уряд є сильним, то, як правило, сильною є і держава.
Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).
До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.
Поряд з цими. органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема. Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:07 | Сообщение # 9 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| §6. Характеристика органів законодавчої, виконавчої і судової влади.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
До складу Верховної Ради входять два органи, які мають особливий правовий статус — Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Особливість правового статусу цього органу полягає в тому, що він здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади.
Специфіка статусу органу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в тому, що, згідно із Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 13 листопада 1997 р., він е органом, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах юрисдикції.
На відміну від органів законодавчої влади органи виконавчої влади призначаються Президентом України Органи виконавчої влади здійснюють виконавчу діяльність, яка полягає у виконанні Конституції України, нормативних актів законодавчих органів державної влади, Президента України, а також організовують виконання цих актів шляхом розпорядництва.
За характером своїх повноважень органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції, відають всіма або багатьма галузями виконавчої діяльності (Кабінет Міністрів України, наприклад), і органи спеціальної компетенції (міністерства, інші органи державної виконавчої влади).
У свою чергу, органи спеціальної компетенції залежно від повноважень поділяються на галузеві органи, які відають певними галузевими управліннями (міністерства), та міжгалузеві, які здійснюють міжгалузеве управління (Державні Комітети).
Органи виконавчої влади підрозділяються також на колегіальні і єдиноначальні. До перших належать, наприклад, Кабінет Міністрів України, до других — міністерства та інші органи виконавчої влади.
Третій вид державних органів становлять органи судової влади. Це — Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної компетенції, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди. У своїй сукупності ці суди складають судову систему України. Вони здійснюють судову владу на основі конституційного, цивільного, кримінального, арбітражного судочинства.
Для органів судової влади характерним є те, що судді обираються безстроково.
Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції.
Особливим видом державних органів, який не належить до жодного виду органів державної влади, є органи прокуратури. На прокуратуру України покладається підтримання державного обвинувачення у суді, нагляд за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, звинувачених у тому чи іншому правопорушенні, інші функції.
Прокуратура України складає єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокуророві України.
Відповідно до Конституції України, Генеральний прокурор призначається за згодою Верховної Ради Президентом України.
Особливе місце в системі органів державної влади має Президент України, як одноособовий орган в системі органів державної влади. Президент, безумовно, впливає на діяльність всієї системи державних органів в Україні і, особливо, на організацію та діяльність органів виконавчої влади, оскільки він особисто їх формує. Основним методом такого впливу є координація.
Президентом України, згідно з п. 18 ст. 106 Конституції України та Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 6 березня 1998 р., створюється координаційний орган з питань національної безпеки і оборони — Рада національної безпеки і оборони України.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:07 | Сообщение # 10 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| §7. Форми держави і її структурні частини.
Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, які взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства.
Форма держави характеризується трьома основними елементами:
- формою державного правління,
- формою державного устрою
- формою політичного режиму.
Форму держави розглядають в широкому і вузькому значенні. Всі три елементи складають форму держави в широкому значенні цього поняття. В вузькому значенні під формою правління розуміють тільки форму державного правління.
Форма правління — це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.
Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія.
Політичний (державний) режим — це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні і авторитарні.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:08 | Сообщение # 11 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| §8. Форми правління: поняття, види.
Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.
За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.
Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.
Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.
Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.
При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.
В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.
Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.
Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.
Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.
Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).
Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.
Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.
Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.
Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.
Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:08 | Сообщение # 12 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| §9. Форми державного устрою: поняття, види.
Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.
За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.
Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.
Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.
Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.
Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.
Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.
Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:10 | Сообщение # 13 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| § 10. Поняття і класифікація політичних режимів.
Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління. Державний режим — це різновид політичного режиму, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспільних відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.
Всі держави за формою політичного режиму можна поділити на дві групи: демократичні, авторитарні.
Термін “демократія” в перекладі з грецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія — це певна форма правління, заснована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Демократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність.
Демократичний режим — це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.
Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.
Авторитарний режим має такі різновиди: тоталітарний, фашистський, військово-диктаторський, расистський, автократичний, вождізм.
Наприклад, в колишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскраво виражений тоталітарний режим з ознаками вождізму.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:10 | Сообщение # 14 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| §12. Поняття історичного типу держави.
Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації.
В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини: 1) відносини з виробництва матеріальних благ; 2) способи розподілу матеріальних благ; 3) способи споживання матеріальних благ.
Існують 2 класи:
Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності)
Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний.
1. Експлуататорська держава.
Внутрішні Функції: 1) Організація експлуатаційно залежного населення (рабів, кріпаків); 2) Утримання в покорі залежного населення (перешкода відкритим виступам); 3) Збір податків у бюджет; 4) Забезпечення політичних і економічних інтересів пануючого класу; 5) Господарсько-організаційні функції.
Зовнішні функції: 1) ведення захоплюючих війн; 2) експлуатація народів і природних багатств залежних територій; 3) захист державних кордонів, протистояння озброєній агресії з боку інших держав; 4) торгово-економічні; 5) культурний і інформаційний обмін з іншими державами.
2 Буржуазна держава.
Клас промислової буржуазії - володіння приватною власності (результат спільної праці найманих робочих, набувають частину прибавочного продукту). На зміну каральних функцій приходить господарсько-організаційна функція. Був досягнутий компроміс між владою монарха, молодої буржуазії і робітничим класом (прийняття конституції). Держава поступова втрачає риси експлуататорського. З'являються захисні функції і риси.
Типи держав:
Рабовласницька держава. Держава - монархія, республіка (аристократична, демократична)
Феодальне - монархії, міські республіки
Буржуазного типу - демократичні республіки, конституційні монархії.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
| Informator | Дата: Пятница, 28.01.2011, 18:11 | Сообщение # 15 |
|
Академик
Группа: Администраторы
Сообщений: 427
Статус: Offline
| § 13. Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави.
Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації.
В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини: 1) відносини з виробництва матеріальних благ; 2) способи розподілу матеріальних благ; 3) способи споживання матеріальних благ.
Існують 2 класи:
Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності)
Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний.
Рабовласницька держава. Держава - монархія, республіка (аристократична, демократична)
Феодальне - монархії, міські республіки
Буржуазного типу - демократичні республіки, конституційні монархії.
Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного пристрою, методів здійснення державної влади.
Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З однієї сторони в межах держави того самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з інший держави різного типу можуть мати однакову форму. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається їм.
Серйозний вплив на форму держави робить культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світопоглядів, національні особливості, природні умови проживання й інші фактори. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими організаціями).
Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.
Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподіл компетенції між ними. По ознаках форми державного правління підрозділяються на: - монархічні ( одноособові, спадкоємні); - республіканські ( колегіальні, виборні)
Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер, взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного керування, влади. За формою державного устрою всі держави можна підрозділити на три основні групи : - унітарне; - федеративне; - конфедеративне.
Форми державного режиму - являють собою сукупність способів і методів здійснення влади державою. Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Державні режими можуть бути демократичними й антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські). тому основним критерієм класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів здійснення державної влади. Для рабовласницьких держав характерні і деспотія і демократія; для феодалізму - і не обмежена влада феодала, монарха, і народні збори; для сучасної держави - і тоталітаризм, і правова демократія.
http://www.students.pp.ua
|
| |
| |
