| Главная » Файлы » Книги » Право |
Опорний конспект з курсу “Цивільне право України”.
| 28.01.2011, 02:09 | |||
| Опорний конспект з курсу "Цивільне право України”. Розділ І. Загальна частина. § 1. Цивільне право як галузь права. До критеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правового регулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини. Майнові відносини – це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоров‘я, честь та гідність, ім‘я, ділову репутацію, авторські права. Метолом цивільного права є метод рівності сторін. Це значить горизонтальні відносини і рівність суб‘єктів. Цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Система цивільного права – це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про суб‘єкти і об‘єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність. Особлива частина цивільного права складається з наступних інститутів – права власності та інші речові права, зобов‘язальне право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів. § 2. Цивільне законодавство України і проблеми його вдосконалення. Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять у собі цивільно-правові норми. Цивільне право – це сукупність юридичних норм, це внутрішня форма права, зміст якого визначається конкретним соціально-економічним розвитком держави. Цивільне законодавство – це система нормативних актів, зовнішня форма права. Цивільне законодавство України знаходиться на стадії розвитку та реформування. Розроблено проект нового ЦК. Він існує з 1996р., але, враховуючи великий об‘єм цього документу, для його формального проходження потрібен час і стабільні умови. Діючий кодекс зазнав фрагментарних змін. Цивільне законодавство складається з Конституцій України, ЦК України, ЗУ "Про власність”, "Про підприємства в Україні”, "Про підприємництво”, "Про господарські товариства”, "Про банки і банківську діяльність”, "Про цінні папери і фондову біржу” та ряду інших законів і підзаконних актів. Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносин застосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад, певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правове регулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називається аналогією права. Наприклад: врегулювання відносин, пов‘язаних з застосуванням комп‘ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні відношення. Судова і арбітражна практика не є джерелом цивільного права. Верховний Суд України і Арбітражний суд України узагальнюють та аналізують судову і арбітражну практику і на цій основі приймають постанови. Такі постанови є обов‘язковими для використання лише для відповідних судів, це такі методичні рекомендації до вирішення аналогічних питань. § 3. Поняття, зміст і види цивільних правовідносин. Цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майнові відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов‘язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Елементами цивільних правовідносин є: 1) суб‘єкти відносин; 2) об‘єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов‘язків. Суб‘єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава. Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права. Вона виникає з народженням особи і припиняється із смертю особи. Цивільна правоздатність юридичних осіб – з моменту створення до моменту ліквідації юридичної особи. Цивільна дієздатність – здатність особи власними діями набувати цивільних прав та обов‘язків і нести правову відповідальність за правопорушення. Цивільна дієздатність фізичних осіб наступає з 18 років, у шлюбі – з 17 років. Підставами обмеження дієздатності є: вік особи і стан здоров‘я (психічні хвороби0 особи, залежність від алкогольних і наркотичних засобів. Особи віком до 14 років не мають дієздатності, з 14 до 15 років – обмежену дієздатність, з 15 до 18 років – неповну дієздатність. З обмеженою дієздатністю можуть укладати дрібні угоди (покупки у крамницях тощо). Особи з неповною дієздатністю можуть укладати угоди самостійно, вільно розпоряджатися заробленими коштами і в межах цього доходу укладати угоди. Для неповнолітніх діє поняття двостороння реституція, якщо неповнолітній укладає в силу обмеженості знань і досвіту явно невигідну для нього угоду, така угода може бути розірвана в судовому порядку і наслідком цього є двостороння реституція – повернення сторін у попереднє правове і фізичне становище. Дієздатність може бути обмежена лише за рішенням суду (крім вікового цензу). Обмеження правоздатності не допускається. Обмеження правоздатності має місце лише у становому суспільстві. Право і дієздатність юридичних осіб мають свої особливості. Дієздатність юридичних осіб є спеціальною, оскільки визначається правовим статусом юридичної особи, визначеним в її установчих документах. Дієздатність фізичних осіб є універсальною (може вчиняти всі дії не заборонені законом). В юридичних осіб діє і правоздатність виникають одночасно. В ЦК записано, що ненароджена дитина має право на спадщину в разі смерті свого батька за умови, що ця дитина народжена живою. Така дитина до моменту народження не є суб‘єктом права, вона лише потенційний претендент на це право в разі народження. Об‘єктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги. Суб‘єктивне цивільне право – це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов‘язків іншими суб‘єктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних – це виконання обов‘язків іншими. Суб‘єктивний цивільний обов‘язок – це міра необхідної поведінки зобов‘язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа – має повноваження в силу посадового стану, доручення, довіреності та у будь якої іншої формі. Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на наступні види: 1) регулятивні і охоронні; 2) абсолютні і відносні; 3) речові і зобов‘язальні; 4) майнові та особисті немайнові. § 4. Громадяни як суб‘єкти цивільно-правових обов‘язків. Цивільна правоздатність і дієздатність. Дієздатність до 15 років – мінімальна, з 15 до 18 – часткова, з 18 – повна (згідно ЦК). Обмежену дієздатність мають особи, що зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами. Підстави визнання громадянина безвісті відсутнім та оголошення громадянина померлим та юридичні наслідки цих дій визначаються у ст.18-22 ЦК. Визнання громадянина безвісті відсутнім настає в наступних випадках: 1) відсутність громадянина місті постійного місця проживання більш одного року; 2) відсутність відомостей про місцеперебування громадянина; 3) всі заходи по виявленню місцезнаходження громадянина не дали позитивних наслідків. В разі визнання судом особи без вісті відсутньою над її майном встановлюється опіка, особа, яка управляє майном, має право витрачати його лише на погашення боргів безвісті відсутньої особи, строк погашення яких настав. Іншим правовим наслідком визнання громадянина безвісті відсутнім є право на спрощений порядок розірвання шлюбу. Якщо особа відсутня більш трьох років за таких же обставин, вона оголошується померлою з усіма правовими наслідками (спадщина і т.ін.). § 5. Юридичні особи. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов‘язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді, або третейському суді. Істотними ознаками юридичної особи є: 1) організаційна єдність; 2) наявність відокремленого майна; 3) участь у цивільному обігу від власного імені; 4) здатність нести самостійну майнову відповідальність; 5) здатність бути позивачем та відповідачем в судах. Класифікація юридичних осіб здійснюється відповідно до існуючих форм власності. Види підприємств визначені в законі "про підприємства в Україні”: державні, колективні, приватні, господарські товариства, індивідуальні підприємства. Види господарських товариств визначені в законі "про господарські товариства”. Політичні партії та громадські організації – закон "про об‘єднання громадян”, релігійні організації – "про свободу совісті та релігійні організації”, благодійні організації та благодійні форми – "про благодійність та благодійні організації”, селянські і фермерські господарства – відповідним законом, який визначає їх статус. Основними способами утворення юридичних осіб є розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Розпорядчим способом створюються державні і дочірні підприємства. За нормативно-явочним способом юридичні особи виникають внаслідок державної реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Дозвільний спосіб – утворення політичних партій, громадських та благодійних організацій. Реєструються в Міністерстві юстиції або в органах юстиції на місцях (управління юстиції), в залежності від статусу організації, значення її для громадськості. Договірний спосіб – укладення договору про спільну діяльність між різними суб‘єктами (фізичними чи юридичними особами). Установчий договір є різновидом договору про спільну діяльність. Нормативно-явочним та договірним способом утворюються господарські товариства. Об‘єднання підприємств (консорціуми, асоціації, корпорації) створюються у договірний спосіб. Об‘єднання є юридичними особами, що створюються згідно законодавства. Члени об‘єднання підприємств продовжують своє обокремлене існування. Асоціація – мінімальне делегування повноважень керівному органу, концерн, консорціум – більше делегування. Способами припинення діяльності юридичної особи є: 1) досягнення поставлених цілей; 2) закінчення строку, на якій була розрахована діяльність юридичної особи; 3) рішення власника юридичної особи; 4) банкрутство юридичної особи; 5) припинення діяльності підприємства за рішення суду на основі подання компетентних державних органів в разі неодноразового порушення законодавства (зайняття недозволеними видами діяльності, порушення санітарних норм, правил торгівлі тощо). Існує дві правові форми припинення діяльності підприємства: 1) ліквідація; 2) реорганізація. Ліквідація – припинення діяльності юридичної особи за рішенням власника або компетентного органа, при якому не відбувається правонаступництва. Після прийняття рішення про ліквідацію підприємства, повноваження по управлінню підприємством переходить до ліквідаційної комісії, яка створюється власником або органом, що прийняв рішення про ліквідацію. Порядок ліквідації регулює закон "про підприємства в Україні”. Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб: 1) приєднання; 2) злиття (об‘єднання); 3) виділення; 4) поділ; 5) перетворення. Приєднання – це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обов‘язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. Злиття – об‘єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі. Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права і обов‘язки, що й головне підприємство. Поділ – виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами. Перетворення – зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди має місце правонаступництво. Правосуб‘єктність = правоздатність + дієздатність. § 6. Об‘єкти цивільних прав. Правові відносини – це відносини між суб‘єктами з приводу об‘єктів. Об‘єкти цивільних прав поділяються на наступні види: 1) речі; 2) дії; 3) продукти творчої діяльності; 4) особисті немайнові блага. Речі є основним видом об‘єктів цивільних прав. В залежності від особливості їх правового режиму речі поділяються на наступні види: 1) засоби виробництва і предмети споживання; 2) речі, дозволені для цивільного обігу, обмежені в обігу та заборонені для цивільного обігу (напр.: зброя – заборонена для обігу, наркотичні засоби – деякі заборонені, деякі обмежені – ліки за рецептом; разова, мисливська зброя – обмежена в цивільного обігу); 3) рухомі і нерухомі речі (земля, споруди, насадження на корінні – нерухомість, врожай – це вже рухомість); 4) родові речі та індивідуально визначені речі (Родові речі – це речі, яки визначаються кількістю, мірою, вагою. Родові речі є завжди замінними речами. Принцип з часів римського права: "родова річ не гине”, тобто вона замінна. Наприклад: цемент, цукор, зерно та т.ін. Індивідуально визначені речі є незамінними. Наприклад: антикваріат , предмети образотворчого мистецтва, архітектура та іншим чином індивідуалізовані речі. Деяка категорія речей може переходити із ряду родових до індивідуально визначених. Предметом договору позики можуть бути лише родові речі, напр. грошова сума – еквівалент суми, а не ті ж самі гроші фізично, повертають будь-які купюри. Позичається автомобіль – це індивідуально визначена річ, бо має особливі властивості. Віндикаційний позов – витребування незаконно надбаної речі. Може бути об‘єктом лише індивідуально визначена річ. При родових речах йдеться про відшкодування, в натурі чи іншим способом); 5) споживні і неспоживчі речі (Споживні речі – які споживаються, тобто припиняють своє існування в процесі одного виробничого циклу, напр. сировина, матеріали; неспоживчі – припиняють своє існування після кількох використань, тобто фонди); 6) подільні і неподільні речі (подільні – такі, що в результаті їх поділу не втрачають функціональних властивостей; неподільні – втрачають функціональні та споживчі властивості після їх поділу, напр: 2 кімнатну квартиру можна поділити між двома власниками, автомобіль – не можна); 7) головні і приналежні речі (напр: автомобіль – головна річ, гараж – приналежна); 8) плоди і доходи (Плоди – приплід худоби і урожай. Такими не можна вважати вироблену продукцію. Доходи – матеріальні цінності, які набуває власник плодів, або виробленої продукції в наслідок їх реалізації); 9) гроші і цінні папери. Дії як об‘єкти цивільних прав поділяються на роботи і послуги. Роботи – це дії, результатом яких є створення матеріального об‘єкту. Договір підряду на різні види робіт: будівництво та ін. Послуги – це дії, метою яких є не створення кінцевого матеріального об‘єкту, а надання певної інформації, здійснення певних дій, які задовольняють потреби кредитора (уповноваженої особи). В юридичній послугах, медичних чи аудиторських нічого не створюється цінним є не результат, а сам процес, в роботах цінним є саме результат, а не спосіб його досягнення. Продуктами творчої діяльності є твори науки, мистецтва, літератури, незалежно від форми призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об‘єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, фонограма тощо). Продуктами творчої діяльності є також відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки. Ці продукти стають об‘єктами цивільних прав з моменту визнання їх такими і цивільного оформлення (реєстрації в Держпатенті). До особистих немайнових прав належать здоров‘я, особиста недоторканість, честь і гідність громадянина, авторські права, не пов‘язані з майновими правами, ділова репутація. Юридичні особи мають наступні немайнові права: найменування юридичної особи (захист імені), ділова репутація, товарний знак, права авторства. На відміну від особистих немайнових прав фізичних осіб такі права юридичних осіб можуть припинятися і відчужуватися. § 7. Підстави виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти – це факти, які мають юридичне значення і породжують юридичні наслідки. У ЦК міститься наступний загальний перелік юридичних фактів: 1) угоди; 2) адміністративні акти; 3) створення об‘єктів інтелектуальної власності; 4)заподіяння шкоди; 5) події, з якими закон пов‘язує настання цивільно-правових наслідків. Юридичні факти поділяються на дії і події. Події – юридичні факти, настання яких не залежить від волі людини (землетрус, повінь, стихійне лихо). Дії (бездіяльність) – юридичні факти, які залежать від волі людей. Дії поділяються на правомірні і неправомірні. § 8. Угоди. Угоди – це вольові і правомірні дії, спрямовані на встановлення, зміну і припинення взаємних прав і обов‘язків учасників угоди. Угоди бувають односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми. Якщо для виникнення угоди достатньо волевиявлення однієї сторони, то така угода є односторонньої. Напр.: складення заповіту, прийняття чи відмова від спадщини. Іноді односторонньою вважають угоду дарування, але приймаюча сторона має погодитись чи ні. Якщо для виникнення угоди необхідно волевиявлення двох сторін, то така угода називається двосторонньою. Двостороння угода є договором. За кількістю сторін угоди поділяються на двосторонні та багатосторонні. Будь який договір є угодою, але не всяка угода є договором. Не є договором одностороння угода. Залежно від способу укладання угоди поділяються на конценсуальні і реальні. Конценсуальними називаються угоди, які вступають в силу з моменту досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах угоди. Реальна угода вступає в силу після вчинення фактичних дій по її виконанню. Напр.: договір купівлі-продажу є конценсуальним, а договір схову є реальним, бо в охоронця не виникають обов‘язки до моменту прийняття речі на схов, тоді як при продажі обов‘язки виникають з моменту домовленості (згоди). Внесення грошей на депозит – реальний договір. За особливостями мети угоди поділяються на оплатні і безоплатні. Умови дійсності угод: 1) дотримання належної форми угоди. Угоди можуть бути усними і письмовими. Письмові угоди мають просту та нотаріальну форму. У нотаріальній формі укладаються угоди, якщо це прямо передбачено в законі (договір купівлі продажу нерухомості); 2) належна право і дієздатність сторін угоди. По-перше, сторони могли укласти угоду в силу їх дієздатності, по-друге – мали право, були повноважні на укладення певної угоди. Коли угода не відповідає цим умовам, вона не дійсна (ст.47 ЦК); 3) зміст угоди має відповідати вимогам законодавства; 4) відповідність внутрішньої волі сторін їх зовнішньому волевиявленню (тобто угода має укладатися добровільно та усвідомлено). Наслідком визнання угоди недійсною є реституція (повернення сторін у попередній стан). Суд вирішує можливість та межі реституції. Коли немає заперечень з боку сторін, то угода може бути визнана частково дійсною. Мнимі та удавані угоди. Мнимою називається угода, укладення якої не передбачає створення юридичних (правових) наслідків. Напр.: переписування машини на жінку, або будинку на тещу. Удавані угоди – це угоди, укладені з метою приховування інших угод. Напр.: прикриття посередницької діяльності рекламними послугами, переказ грошей із безготівкової форми у готівку). Якщо виявляється, що угода є удаваною, то застосовуються правила тієї угоди, яку сторони дійсно мали на увазі. Напр.: суд викрив переказ грошей із безготівкової форми у готівку – буде заведена кримінальна справа. Нікчемними (абсолютно недійсними) угодами є угоди, недійсність яких визначена безпосередньо у правовій формі (угоди про товари, яких вилучено з обігу – немає підстав для визнання угоди дійсною, купівля наркотиків, зброї, в статуті підприємства вказана організація торгівлі людьми тощо, реалізація спиртних напоїв без акцизної марки, діяльність без ліцензії). Заперечними (відносно недійсними) є угоди, дійсність яких є нестійкою, оскільки відповідні особи мають право заперечувати угоди в суді, або в арбітражі і тому вони можуть бути визнані недійсними. Напр.: це угоди, укладені особами без необхідних на це повноважень. Такі угоди вважаються дійсними у разі добросовісного виконання їх сторонами, або у разі подальшого підтвердження повноважень особою, від імені якої укладено угоду. Угоди можуть укладатися сторонами під відкладальною умовою або під відміняльною умовою. Угода під відкладальною умовою вступає в силу з настанням певної умови. Угода під відміняльною умовою – це угода, яка припиняє дію з настанням певної умови. Угода з відкладальним строком набуває силу з настанням такого строку. Строк настає завжди, умова може не наступити. § 9. Здійснення цивільних прав. Під здійсненням суб‘єктивного права слід розуміти реалізацію його змісту шляхом вчинення уповноважених дій, які охоплюються можливістю певної поведінки. Виконання юридичних обов‘язків є правовою гарантією здійснення прав. Межі свободи вибору способу здійснення прав залежать від характеру правової норми (імперативна, диспозитивна…). Носій права може також обрати спосіб реалізації прав – реалізувати їх самостійно, або через представника. Представництвом називаються такі відносини, за яких угода, укладена однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права і обов‘язки безпосередньо для особи, яку представляють. Повноваження представника можуть бути оформлені договором доручення або довіреністю. Умови кладення договору доручення визначаються в ЦК. Договір доручення – це договір, за яким одна особа (повірений) виступає від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя), створюючи права і обов‘язки для довірителя. Договір доручення як правило є безоплатним. Повірений не може вчиняти дії від імені довірителя по відношенню до самого себе. Письмова форма, нотаріальне посвідчення за бажанням. Довіреність – письмове повноваження на вчинення певних дій. Довіреності поділяються на 3 види: генеральні, спеціальні і разові. Генеральна довіреність – довіреність на вчинення ряду неодноразових дій. Спеціальна довіреність – довіреність на вчинення однорідних дій. (Генеральна довіреність на управління майном, машиною, інше; спеціальна – отримання матеріальних цінностей, з/п за іншу особу, один вид дій, разова – на вчинення однієї дії). Довіреності, що видаються юридичними особами, посвідчуються підписом керівника та печаткою. Довіреності, які видаються фізичним особам, можуть бути посвідчені за місцем роботи довірителя. Довіреності, якими особи уповноважуються на укладення угод, що підлягають обов‘язковому нотаріальному оформленню, також підлягають нотаріальному оформленню (тут має місце колізія закону: довіреність юридичних осіб не оформлюється нотаріально, але довіреність має бути нотаріально посвідченою для подальшого укладення угод, які оформлюються нотаріально. Або продаж нерухомості між двома юридичними особами, який має бути оформлений нотаріально, але підпис керівника вже посвідчений печаткою юридичної особи). § 10. Захист цивільних прав. Суб‘єктивне право на захист складається з 3 елементів: 1) вид і міри дозволеної поведінки уповноваженого суб‘єкта (повноваження суб‘єкта щодо своїх правомірних дій); 2) можливість вимагати відповідної поведінки від інших зобов‘язаних осіб (повноваження на чужі дії); 3) можливість застосування суб‘єктом засобів правоохоронного характеру. В ЦК визначаються наступні засоби захисту цивільних прав: 1) визнання права; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення права; 3) присудження до виконання обов‘язку в натурі; 4) припинення або зміна правовідношення; 5) стягнення з особи, що порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором – неустойки. Вищезгадані способи захисту цивільних прав є позовними способами захисту. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є визнання права. У відповідних випадках до правопорушників може бути застосовано заходи державного примусу: штраф, матеріальна відповідальність тощо. Вказані способи захисту цивільних прав є спеціальними (без подання позову до суду уповноваженими держаними органами). До виключних способів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайня необхідність. Необхідна оборона – це нанесення шкоди іншим особам або майну в ході захисту своєї честі, гідності, життя, здоров‘я, якщо особі загрожує небезпека. Крайня необхідність – це нанесення шкоди майну з метою попередження більших негативних наслідків. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судовими органами, а також в адміністративному порядку (тобто коли справа до суду не попадає, а вирішується податковим, іншим державним органом).
| |||
| Просмотров: 1388 | Загрузок: 0 | | |||
| Всего комментариев: 0 | |