28 лютого (12 березня) 1861. Вівторок Відспівували Шевченка в церкві Академії мистецтв. Прощалися з ним не лише українці, котрі були в столиці, - прийшли майже всі літератори, журналісти, художники, вчені. Студентська молодь несла труну на руках до самого Смоленського кладовища. "За домовиною йшло багато студентів, майже весь університет. Уся академія, вся професура і сила-силенна публіки, - згадував Сергій Терпигорєв, російський письменник, а тоді 20-річний студент. - Вся університетська набережна від Двірцевого до Миколаївського мосту була буквально заповнена народом". У числі тих, хто йшов за домовиною, були М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, Л. Жемчужников, М. Лєсков, І. Панаєв, О. Пипін та інші російські письменники.
"У цей день був великий снігопад", - читаємо в спогадах одного з її учасників. Промови виголошувалися по ходу самої процесії і вже над труною на Смоленському кладовищі. Говорили українською, російською, польською... Похорон Шевченка став потужною демонстрацією вільнодумства, утвердження українства, виявом високої оцінки Шевченка, його ролі в духовному житті не тільки Росії, України, а й у всьому слов'янському світі.
"Сам день його похорону, - згадував російський письменник М. Лєсков, - назавжди залишиться знаменним в історії українського письменства й громадянства. Найулюбленіша мрія поета здійснилась і голосно заявила про своє існування. Малоросійське слово здобуло право громадянства, пролунавши вперше у формі ораторської промови над домовиною Шевченка". "Такий поет, як Шевченко, - говорив П. Куліш, - не одним українцям рідний. Де б він не вмер на великому слов'янському мирові, чи в Сербії, чи в Болгарії, чи в Чехах, - всюди він був би між своїми... Ти-бо, Тарасе, вчив нас правди святої животворящої. От за сю-то науку зібралися до тебе усіх язиків люди, як діти до рідного батька; через сю твою науку став ти всім їм рідний, і провожають тебе на той світ з плачем і жалем великим..."
"З усіх похоронів, які я бачив відтоді, - мовби підводить підсумок баченому і чутому в цій процесії уже згадуваний Сергій Терпигорєв, - жоден не мав на собі відбитку і характеру тієї щирості й простоти, природності й невимушеності, як цей, Шевченків. Я бачив потім похорон Некрасова, Достоєвського, Тургенєва, Салтикова... Але вони, ці похорони, всі були проявами огидного, штучно робленого, тенденційного, демонстративного духу. Похорон Шевченка був ще чистий від цього балаганного комедіанства, якого не зносить щире почуття".
Володимир БІЛЕНКО,
член урядового Оргкомітету з підготовки та відзначення 200-річчя
від дня народження Т. Г. Шевченка та 150-річчя від дня його перепоховання
Джерело тут.